«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
Пролог Голова дівчини лежала на купці помаранчево-брунатного листя. Її розплющені мигдалюваті очі дивилися на купол, який утво- рювало плетиво платанових, букових і дубових віт, але не бачи- ли тонесеньких сонячних промінців, які крадькома продирали- ся крізь гілля й розсипали землею золотисті лелітки. Вони навіть не змигнули, коли чорні лискучі жуки зароїлися на зіницях. Вони більше нічого не бачили, хіба непроглядну темряву. Недалечко, з такої самої купки листя, стриміла бліда рука, немов шукаючи допомоги або прагнучи впевнитися, що вона тут не сама. Її пошуки були марними. Вона не могла дотягти- ся до інших частин тіла, захованих під іншими купками листя по всьому лісу. Зовсім поруч тріснула гілка — і звук був такий гучний, як вибух петарди в мертвій тиші. З підліска здійнялася в небо галаслива зграйка пташок. Хтось наближався. Він опустився навколішки біля невидющої дівчини. Його руки легенько погладили її волосся і ніжно торкнулися холод- ної щоки, пальці тремтіли від хвилювання. Потім хтось підняв її голову, струсив кілька листочків, що пристали до рваних країв її шиї, і дуже обережно поклав її до наплічника, де лежа- ло кілька надламаних шматочків крейди. Хвильку повагавшись, він запхав руку всередину і закрив їй очі. Потому застебнув наплічник, підвівся й кудись її поніс. За кілька годин приїхала поліція й судово-медичні експер- ти. Вони все пронумерували, наробили купу фотографій, ог- лянули тіло дівчини і нарешті забрали його в морг, де воно пролежало протягом кількох тижнів, чекаючи, поки віднай- дуть його останній фрагмент. Дещо так і не знайшли. Проводили ретельні пошуки, опи- тували можливих свідків, не раз зверталися до мешканців, однак ці наполегливі зусилля всіх детективів і місцевих чоло- віків не дали жодних результатів. Нікому не вдалося знайти її голову, тож дівчину з лісу так ніколи й не склали докупи.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx