«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
13 англійською. Почувся голосний ляпас, а тоді скрик і нерозбір- ливі погрози. Ми з Нур заклякли на місці. — Ззаду! — прокричав один із хлопців Ліо. — Воно стосується тебе, —я не припинив шепотіти, і мої губи майже торкалися її вуха. Нур затремтіла, і краї темряви довкола нас сколихнулися. — Розкажи мені, — видихнула дівчина. Цієї миті з-за рогу вигулькнули головорізи Ліо. Вони діста- лися нашого коридору, тож час було вичерпано. Чоловіки рушили коридором у наш бік, волочачи за собою якогось бідолашного торговця. Промені їхніх ліхтариків танцю- вали по стінах, відбиваючись від скляних боків резервуарів із крабами. Я не наважувався підняти голову з остраху, що це може зруйнувати межі темряви, яку створила Нур. Напружив- ся, подумки готуючись до нерівного поєдинку. На півдорозі вони раптом спинилися. —Тут ніц нема, крім акваріумів, — буркнув один із голо- ворізів. —Хто з нею був? — запитав другий. — Хлопець, якийсь юнак, я не знаю…—почулося у відповідь. Ще один ляпас — і чоловік, якого вони тримали попід руки, застогнав від болю. — Відпусти його, Боверсе. Він нічо’ не знає. Торговця грубо штовхнули, він упав на підлогу, а тоді рвучко піднявся й побіг геть. — Забагато часу ми тут просрали, — зауважив перший голо- воріз, — дівка, мабуть, уже далеко. Втекла разом із тими ви- родками, що її забрали. —Мо’, вони знайшли вхід до петлі Фун Ва, як гадаєш? — по- чувся голос третього. —Може бути, —відповів перший. —ВізьмуМельніца і Джей- кобса та перевірю. Боверсе, на тобі повна зачистка цієї діри. Я порахував їхні голоси — тепер їх було четверо чи п’ятеро. Один із них — Боверс — пройшов просто повз нас, і його кобу- ра зі стволом промайнула на рівні наших очей. Я зиркнув угору, не піднімаючи голови, й побачив опасистого чолов’ягу в темно- му костюмі.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx