«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
14 —Ліо нам кишки випустить, якщо не знайдемо її, — пробур- мотів Боверс. —Притарабанимо того мертвого витвора, —зауважив другий чоловік, — хоч шерсті жмут, як то кажуть. Від подиву я напружився і нашорошив вуха. Мертвого ви- твора? — Він уже був дохлий, коли ми його знайшли, —кинув Боверс. —Ліо про це знати не обов’язково, — зареготав перший спів- розмовник. —Я б усе віддав, аби вбити ту тварюку самотужки, — заува- жив Боверс. Він дістався глухого кута праворуч від нас, розвернувся і зно- ву рушив у нашому напрямку. Світло ліхтарика ковзнуло над нами і зупинилося на акваріумі позаду моєї голови. —Можешпіти і копнути його труп, якщо це тобі допоможе, — кинув третій головоріз. —Нє-є. А от ту дівку я б не проти копнути, — прогарчав Бо- верс. — І не тільки копнути. — Рухаючись до решти покидьків, він додав: — Ви ж бачили, як вона допомогла тому витвору? — Вона просто дика. Кращого, мо’, і не бачила, — зауважив перший головоріз. —Точно — просто дика! — підхопив другий. — Ніяк не вто- ропаю, навіщо ми змарнували на неї стільки часу? Щоб попо- внити наш клан ще однією особливою дивною? — Бо Ліо не пробачає і не забуває, — зауважив перший. Я відчув, що Нур вигнулася, мов у корчах, а тоді зробила гли- бокий вдих, намагаючись заспокоїтися. —Дайте мені побути з нею наодинці в кімнаті, — проревів Боверс, — і я продемонструю, яка вона особлива. Він підійшов простісінько до нашого сховку, а тоді поволі пішов по колу, освітлюючи ліхтариком стіни й підлогу. Я сфо- кусував свій погляд на кобурі головоріза. Промінь світла пере- стрибнув на резервуар ліворуч, а тоді зупинився на нас. Світло завмерло за кілька дюймів 1 від наших носів, не в змозі прони- зати темряву Нур. 1 Один дюйм дорівнює 2,54 см.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx