«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
15 Я затримав подих і подумки молив, щоб ніщо, включно з на- шим волоссям, не видало нас, перетнувши межі темної плями. На обличчі Боверса з’явився кислий вираз — він немовби на- магався щось зрозуміти. — Боверсе! — загорлав хтось із коридору. Чоловік розвернувся, однак не відвів промінь ліхтарика від місця, де ми ховалися. —Коли закінчиш тут, зустрінемося назовні. Після Фуна ми прочешемо три квартали по периметру. — І вилови кілька жирних крабів! — гукнув перший голо- воріз. — Повернемося з обідом, то, може, й настрій у Ліо по- ліпшиться. Світло ліхтарика знову гулькнуло до резервуара. —Навіть не знаю, як люди їдять цих створінь, — пробурмо- тів сам до себе Боверс. — Морські павуки та й годі. Решта головорізів уже забралися з приміщення, тож ми за- лишилися з «шісткою». Він стояв за кілька футів 1 від нас та незадоволено кривився перед акваріумом із крабами. А тоді зняв піджак і заходився закачувати рукави. Все, що ми мали робити, це чекати, і за кілька хвилин… Зненацька Нур вхопила мене за руку. Дівчина сильно трем- тіла. Спершу мені здалося, що вона трохи «розкисла» через стрес, та, коли Нур зробила три швидкі й короткі вдихи, до мене дійшло: вона щосили намагалася не чхнути. « Будь ласка, — одними губами вимовив я, хоч і розумів, що вона мене не бачить, — не треба ». Тим часом головоріз обережно запхав руку до найближ- чого резервуара. М’ясиста рука Боверса намацала краба, тоді як сам він булькав щось собі під носа, немовби стримуючи блювоту. Нур напружилася, і я чув, як вона скрегоче зубами, намага- ючись втриматися від чхання. Головоріз заволав і висмикнув руку з резервуара. Почулася брудна лайка, і Боверс замахав ру- кою в повітрі — до одного з його пальців причепився товстез- ний блакитний краб. 1 Один фут дорівнює 30,48 см.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx