«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
17 У кожному з них, як на мене, було не меншніж сто галонів 1 води, а всі разом вони, либонь, важили із добру тонну, бо за кілька секунд головоріз був геть пошматований і наполовину прито- плений. Тим часом почалася справжня ланцюгова реакція — майже всі резервуари гепалися на підлогу, потужно вибухаючи грюкотом і склом; сильна хвиля смердючої води звільнила з полону всіх своїх ракоподібних в’язнів та нестримно помча- ла коридором, збивши нас обох з ніг. Ми кашляли й захлиналися — вода була огидна. Я поглянув на Боверса й скривився — його лице, пошматоване смугами, тьмяно сяяло зеленавим світлом. Тіло, обліплене крабами, ви- давалося живим, та, як не подивись, головоріз був мертвісінь- кий. Я рвучко розвернувся й почав продиратися крізь уламки до Нур, яку змило аж у кінець коридору. —Ти як? — поцікавився, допомагаючи їй підвестися й пере- віряючи, чи немає порізів. Дівчина оглянула себе у тьмяно- му світлі. — Здається, кінцівки на місці. А твої? —Аналогічно, —мовив я. —Краще б нам звідси забратися— скоро сюди прибудуть інші. —Не дивно, цей вибух, мабуть, чули і в Нью-Джерсі. Ми взялися за руки, щоб твердо стояти на ногах, і щодуху помчали до виходу з приміщення, над яким блимала й дзижчала неонова вивіска у вигляді краба. Та не встигли здолати й десяти футів, як почули важкі кроки — хтось голосно тупотів у нашо- му напрямку. Ми заклякли на місці — двоє, а може, й більше людей стрімголов мчали до нас. Звісно, вони нас почули. —Ходімо! — сказала Нур і потягла мене вперед. —Ні, — відповів я, впершись ногами в підлогу. — Вони над- то близько. Головорізи могли з’явитися будь-якої миті, а коридор попе- реду був надто довгий та ще й захаращений зламаними резер- вуарами. Втекти вчасно нам просто не вдасться. —Доведеться знову заховатися, — зауважив я. 1 Один галон дорівнює 3,785 л (США) або 4,546 л (Велика Британія).
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx