«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
21 Її власникщось нам крикнув, і цієї жмиті ми побачили, як двоє посіпак Ліо промчали повз двері «наливайки». Нур потягла нас за собою у вузький прохід, а тоді на склад — ми промчали повз здивованого працівника, який саме вийшов перекурити, і через хиткі металеві двері вивалилися на вуличку, захаращену сміттє- вими баками. Скидалося на те, що нам таки вдалося відірватися — принай- мні ненадовго, і ми дозволили собі зупинитися, щоб перевести подих. Бронвін анітрішки не спітніла, тоді як ми з Нур і Г’ю до- бряче засапалися. —Швидко кумекаєш, — вражено мовила Бронвін. —Ага, — підтакнув Г’ю, — майстерна робота. —Дякую, —мовила Нур. —Це вже не перше подібне «родео». —Тут ми поки що в безпеці — бодай на якусь мить, — мовив Г’ю, намагаючись відновити дихання. —Нехай вони думають, що ми вже далеко. Трохи почекаємо, а тоді рушимо далі. —Мабуть, ямаюпоцікавитися, куди винас ведете,—зауважив я. —Я теж хотіла б це знати, — вигнула брівку Нур. —Назад до Акра, —відповів Г’ю. —Найближчий вхід до пет- лі не надто приємне місце, але до нього рукою подати… Я не міг відвести очей від своїх друзів. Якась частинка мене підсвідомо хвилювалася, що я вже ніколи не побачу їх знову. А якщо й побачу, то вони поводитимуться, мов незнайомці. Зненацька Г’ю стис долоню в кулак та добряче зарядив мені у плече. —Ой! А це за що? —Чому ти не сказав нам, що плануєш божевільну рятувальну місію? Нур тільки здивовано на нас глипала. —Я намагався , — мовив я. —Не надто успішно! — зауважила Бронвін. — Гм, але ж були значні натяки з мого боку, — захищався я. — Та я зрозумів, що ніхто не хотів мені допомагати. Здавалося, Г’ю знову шалено бажав мене ляснути. —Може й так, але ми допомогли б ! —Ми б ніколи не дозволили тобі робити подібні речі само- тужки, — у голосі Бронвін чи не вперше вчувалася злість на мою
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx