«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
23 крикнувши, щоб ми бігли за нею. Вона щось прокричала про третю рейку 1 , однак зненацька її голос потонув у станційно- му оголошенні. Вибору не було, тож нам довелося бігти за нею. — Ви ж там загинете! — загукав хтось із пасажирів, і подум- ки я теж схилявся до такої думки, однак зараз цей крок вабив мене значно більше, аніж його альтернатива. Ми гуртом помчали через чотири колії, спотикаючись на непомітних ямах та темних рейках, і мені сяйнула думка: звісно ж, Нур робить це не вперше, вона знає місто як свої п’ять пальців, і в того, кого так важко впіймати, має бути великий досвід втеч. Цікаво, з якої причини й від чого вона тікала раніше? Помітив- ши наближення потяга, я дуже сподівався, що ще матиму на- году її розпитати. Потяг був уже зовсім близько, і, коли ми з Г’ю перетнули останню колію, протяг і шум, що він їх здійняв, на мить поси- лилися. Бронвін і Нур затягли нас на протилежну платформу, тоді як залізне чудовисько промчало повз, заверещавши галь- мами, мов якась пекельна тварюка. За кілька секунд він вивергнув із себе пасажирів — на мить мені здалося, що на платформі опинилося не менше тисячі лю- дей. Утім, зрештою ми змогли прокласти шлях до вагона, де присіли навпочіпки, аби нас ніхто не побачив. Двері напівпо- рожнього вагона зачинилися. —Дідько, — раптом стривожилася Бронвін, — сподіваюся, цей потяг іде в потрібному напрямку… Нур поцікавилася, куди ми прямуємо, і, почувши відповідь, підняла брови: —Дивний збіг обставин. Це ж наступна зупинка. Неймовірно, але факт: з нас усіх Нур найменше розуміла, що відбувається, але її впевненість і спокій вже перетворилися на нашу рушійну силу. Після гучного оголошення потяг від’їхав від станції. —Як ви мене знайшли? — запитав я в Бронвін та Г’ю. 1 Третя, або контактна, рейка підводить струм до потяга.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx