«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
24 — Емма здогадалася, на що ти можеш зважитися, а надто піс- ля всіх твоїх балачок про неї , — з цими словами Г’ю кивнув на Нур і додав: —До речі, радий нарешті нормально познайомитися. Мене звати Г’ю… — він потягнувся до Нур і потиснув їй руку. —Після цього тебе було досить легко знайти, — докинула Бронвін. — О, нам і собака став у пригоді. Пам’ятаєш Едисона? Я мовчки кивнув. —Шаронові братчики з Панконтуркону відстежили тебе до Нью-Йорка, а Едисонів ніс відшукав твої сліди, що вели до того базару, — мовив Г’ю. — Та далі він іти не міг. «Боже, благослови цього малого пса», — подумав я. Скільки разів він ризикував своїм життям, аби нас врятувати? Я вже давно збився з ліку. —Там тебе вже було легко знайти, — зауважила Бронвін. — Ми йшли на крики. — Вас відрядила сюди пані Сапсан? —Ні, — відповів Г’ю, — вона про це нічого не знає. — Зараз, імовірно, вже знає, — сказала Бронвін. — Їй напро- чуд добре вдається дізнаватися про всілякі речі. —Ми вирішили, що, якщо підуть більш ніж двоє, це при- верне забагато уваги. —Тож тягнули соломинки, — втрутилася Бронвін. — Ми з Г’ю перемогли, — вона глипнула на нього: —Як гадаєш, пані С на нас сердитиметься? Г’ю енергійно закивав. —Та вона просто кипітиме! Але й пишатиметься — зважаю- чи на те, що ми приведемо його додому неушкодженим. —Додому? — перепитала Нур. — А де це? —Це петля в Лондоні кінця дев’ятнадцятого століття, яку називають Диявольським Акром, — відповів Г’ю. — У будь- якому разі зараз це місце найбільш схоже на наш дім. — Звучить… чудово, — насупила брови Нур. — Звісно, в нього є чимало недоліків, але й певного шарму не бракує. Як не крути, це краще, ніж жити на валізах. Обличчям Нур промайнула тінь сумніву. —Тож це місце для таких людей, як ви? —Для таких людей, як ми , — зауважив я.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx