«Пташині збори» Ренсома Ріґґза

30 Доґфейс притулився спиною до піаніно. —Плата за вихід дві сотні. —Ти ж казав, що то ціна за подорож туди й назад! — роздра- товано вигукнув Г’ю. —Мабуть, ви щось недочули. Коли я розповідав про наші ціни, скидалося на те, що ви дуже вже поспішали… Десь віддалік пролунав вигук, а тоді почувся скрегіт металу, що терся об камінь. Головорізи почали відсовувати холодильник. Доґфейс нашорошено повернув голову в той бік і запитав: —Що там таке? Сподіваюся, ви не втрапили в якусь халепу? —Саме так! — із роздратуванням у голосі вигукнув я. — Нас переслідують. —О, ні, — зацокав язиком Доґфейс. — Тоді це коштуватиме трохи дорожче. Нам-бо доведеться їх обманути, прикрити вас… То це посіпаки Ліо? Здається, вони розлючені. — Гаразд, — мовила Бронвін, — чого б це не коштувало… Нам дуже кортіло просто усунути його з нашого шляху, та ми знали, що Доґфейс — якщо, звісно, схоче, може завдати нам не- скінченних клопотів. —П’ять сотень, — мовив він. Почувся ще один скреготливий звук — цього разу довший, аніж попередній. Головорізи швидко просувалися. —Маю тільки чотири сотні, — сказав Г’ю, порпаючись у ки- шенях. —Це погано, — зауважив Доґфейс та вже розвернувся було, щоб іти геть. —Ми заплатимо завтра! — вигукнула Бронвін. — Завтра це коштуватиме сімсот, — із цими словами Доґфейс повернувся до нас спиною. Зненацька пролунав гучний гуркіт, немовбищось розлетілося на шматки. Імовірно, наші переслідувачі увірвалися до будівлі. — Гаразд! Домовилися! — вигукнув Г’ю, і разом із цими сло- вами з його губи злетіла знервована бджола. —То не гайте часу, бо мені не хотілося б показувати їм ваші маленькі таємні дверцята. Мої друзі були змушені віддати йому всі свої гроші. Доґфейс рахував їх нестерпно довго й прискіпливо, після чого нарешті

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx