«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
33 —Дозвольте мені поговорити з нею, — мовив я. Переконати когось залізти до морозильної камери моргу—то нелегка справа, і байдуже, дивний він чи ні. А особливо склад- но вмовити того, хто почувається у цьому світі абсолютним новачком. Мене й самого подібна перспектива не надто вже вабила. Тож я перетнув коридор і опинився в протилежній кім- наті поряд із Нур. Там стояло голе металеве ліжко, підсвічене самотнім сонячним променем, що пробивався крізь заґратова- не вікно. По кутках кімната була захаращена непотрібними особистими речами, що, либонь, колись належали пацієнтам, які жили і померли у цьому закладі. Валізи, черевики… Тим часом Нур схвильовано роззиралася навсібіч. —Присягаюся, я бачила тут двері…Коли ми пробігали повз… — Звідси немає іншого виходу, — зауважив я. А тоді зрозумів, про що вона, і всередині наче щось обірвалося. —Ти про це? Дівчина озирнулася, а коли зрозуміла, що перед нею, мені здалося, що вона от-от заплаче. То була частина муралу на стіні — «обманка», намальовані двері. Тієї миті ми почули, як бренькає піаніно — раз, другий, третій… Бандити Ліо почали продирати- ся крізь отвір. —У нас є вибір, — сказав я, — або ми… Та вона не слухала. Нур повністю зосередилася на заґратова- ному вікні та сонячному промені, що крізь нього пробивався. Утім, я не вгавав: —Або ми лишаємося тут і чекаємо, доки вони вже точно нас знайдуть… Нур провела руками в повітрі, однак її пальці залишили в ньому тільки тонесенькі цівки темряви, яку майже миттєво поглинуло світло. Явже таке бачив: деякі вміння дивних працюють, мовм’язи, тож можуть «розтягнутися» або геть виснажитися, ну а дехто не може діяти за умов тиску. Раптом Нур повернулася до мене. —Або я маю тобі довіритися, — докинула вона. —Так, — сказав я, бажаючи цього кожною клітиною свого тіла. —Мені і зграйці диваків. Посіпаки Ліо вже щодуху мчали коридором, обшукуючи кім- нати та торсаючи зачинені двері.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx