«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
34 —Це абсурд, — похитала головою дівчина. Наші погляди зу- стрілися, і вона, здається, щось для себе вирішила. —Я не мала б тобі довіряти. Але чомусь вірю. Їй уже довелося змиритися з купою абсурдних речей. Якщо докинути на шальку терезів ще дещицю— хіба то багато, зважа- ючи на можливість урятуватися? Бронвін та Г’ю чекали на нас біля дверей, і в їхніх очах плеска- лася паніка. — Готові? — запитав Г’ю. —Краще б вони були готові, —втрутився Доґфейс. —До речі, якщо нам доведеться огріти когось із них ломакою, з вас тисяча. —Або ж пані Пубелька може стерти їм пам’ять за дві, — за- пропонував хлопець із пульсуючим чиряком на шиї. Чоловіки помітили нас, коли ми перетинали коридор. Я не озирався, однак чув їхні крики і гучне тупотіння. Недоторканих мов вітром звіяло—поза сумнівом, вони не хотіли конфліктува- ти чи ворогувати з посіпаками Ліо без нагальної потреби. Дверцята одного з нижніх холодильників моргу вже були від- чинені. Коло них стояв Г’ю—помітивши нас, він привернув нашу увагу вигуком, а тоді махнув рукою і пірнув у отвір. Ми підбігли до відчиненої морозильної камери й витріщилися на темне провалля, що зяяло перед нами. То був не просто холо- дильник для мертвого тіла, а, швидше, вузький нескінченний тунель. Голос Г’ю луною відбивався від його стінок десь глибоко внизу і швидко віддалявся: —Ого-го-гооооооо! Я пропустив Нур уперед. —Це маячня, я повна дурепа, це така дурня , — якусь мить белькотіла дівчина, після чого нарешті оговталася, глибоко вдих- нула, зібралася з духом і полізла в отвір головою вперед. Нур пролізла вже майже наполовину, але раптом трохи застрягла, тож я взявся за її ноги й трохи підштовхнув — крихітний холодиль- ник у стіні моргу миттю її проковтнув. Я наполіг, щоб Бронвін була наступною, а тоді настала й моя черга. Змусити себе залізти в ту діру було значно важче, аніж я уявляв, зважаючи на те, що саме мені вдалося вмовити Нур це зробити. Запхатися в холодильник для трупів було геть непри-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx