«Пташині збори» Ренсома Ріґґза
родно, тож моєму раціональному мозку, який чудово усвідом- лював, що жаскі й темні тунелеподібні місцини часто пере- творювалися на ідеальні входи до петель, знадобилося кілька секунд особливих зусиль, аби здолати природні інстинкти, що аж волали: «Не треба, тебе зжеруть зомбаки, ні-і-і!» Тим часом розлючені головорізи вже увірвалися до кімнати, і це добряче мені допомогло: перш ніж вони встигли до мене підбігти, я вже ковзнув до тунелю та почав звиватися вузеньким проходом так швидко, як тільки міг. Чиясь рука схопила мене за ногу, але мені вдалося її відкину- ти. Я почув звуки боротьби, а тоді приглушене «гуп!» — і один із бандитів скрикнув. Озирнувшись, побачив, що посіпака Ліо гепнувся на підлогу — за ним стояла дівчинка-бородавниця із дерев’яною ломакою в руці. Я чув, як десь попереду, крекчучи, по-пластунськи повзе Нур, віддаляючись у суцільну чорноту. Зробив ривок — і ковзнув тунелем без особливих зусиль. Він був чимось змащений та розташовувався під невеликим кутом; через кілька футів я вже був під владою поступального руху 1 . В моїй уяві цей процес нагадував народження — тільки він був швидший і водночас розтягнений у просторі. Зненацька Нур скрикнула. Я відчув, як щось потягнуло мене вперед із неаби- якою силою— то була не рука, а якась безтілесна сила, що міцно вчепилася за кожну частину мого тіла, подібно до гравітації. А ще я відчув, як у венах загусає кров, а шлунок немовби згор- тається у вузол — авжеж, це було так знайомо. Ми переміщувалися. 1 Рух, при якому всі точки тіла або системи матеріальних точок перемі- щуються паралельними траєкторіями.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx