«Аутсайдер» Стівена Кінга
10 Стівен Кінг а напередодні дощило. На парковці стояла єдина ав- тівка — білий фургон. Детектив Андерсон: Комерційна вантажівка, як гадаєте? Рітц: Точно. Без вікон, тільки половинчасті двері ззаду. Такий фургон, що на них дрібні фірми перевозять то- вар. Може, то був «Еконолайн»? ?1 , але точно не скажу. Детектив Андерсон: Назви компанії на ньому не було? Наприклад, «Кондиціонери від Сема» чи «Вікна на за- мовлення від Боба»? Щось таке? Рітц: Ні-ні. Геть нічого. Та він був брудний, ось що вам ска- жу. Давно його не мили. І багно на шинах, може, від дощу. Дейв понюхав шини, а тоді ми пішли однією з гра- війних стежок поміж деревами. Приблизно за чверть милі Дейв загавкав і побіг праворуч у кущі. Саме тоді він і вчув той запах. Мало повідця в мене з рук не вирвав. Я все намагався притягнути його до себе, та він не давав- ся, тільки перекидався, рив лапами землю й гавкав собі далі. Тож я взяв його на коротку — маю той повідець- рулетку, дуже зручний у таких випадках — і пішов слі- дом. Він уже не так реагує на білок і бурундуків, бо ж не цуценя, та я подумав, що він учув єнота. Я вже збирався його вертати, хотів він того чи ні, бо ж собака має розу- міти, хто в неї хазяїн, але саме тоді помітив перші краплі крові. Вони були на березовому листі, десь на рівні моїх грудей, тобто футів п’ять? ?2 чи що від землі. Трохи далі на іншому листочку була друга крапля, а ще далі — ціла пляма, просто на кущах. Досі червона й мокра. Дейв її понюхав, але не зупинився. І слухайте, поки не забув, тоді ж я почув, як десь позаду завівся двигун. Я б, може, і не помітив, та звук був гучний, наче глушник несправ- ний. Такий гуркіт, розумієте, про що я? Детектив Андерсон: Угу, розумію. 1 «Econoline», стара модель мікроавтобусів «Ford» E-серії. 2 ? 1,5 м.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx