«Аутсайдер» Стівена Кінга
11 Арешт Рітц: Не стану твердити, що то був білий фургон, я тою дорогою не вертався, тож не знаю, чи він поїхав, але думаю, що так і було. І ви знаєте, що це означає? Детектив Андерсон: Скажіть, що ви самі думаєте щодо цього, Джоне. Рітц: Я покладаю, що він за мною стежив. Убивця. Стояв за деревами й спостерігав за мною. Мене аж дрижаки пробирають, як про це подумаю. Тобто коли зараз ду- маю. Тоді я просто зосередився на крові. І на тому, щоб Дейв не висмикнув мені з суглоба руки. Тоді мені вже стало страшно, і я не соромлюся в цьому зізнатися. Чоловік я невеликий, хоч і намагаюся тримати себе у формі, а зараз мені вже за шістдесят. Та й у двадцять років боєць із мене був нікудишній. Але я мусив піти подивитися. Раптом комусь потрібна допомога. Детектив Андерсон: І ви гідно вчинили. Як гадаєте, о кот рій ви вперше помітили той кривавий слід? Рітц: Я на годинник не глянув, але думаю, що о вісімна дцятій двадцять. Чи двадцять п’ять. Я пустив уперед Дейва на короткому повідку, щоби продертися крізь гілки, під якими він на своїх коротких ногах легко проходив. Ви ж чули, що кажуть про біглів — вони високоморальні, але низькотілі. Він гавкав, мов ска- жений. Ми вийшли на галявину, таку… Не знаю, така затишна місцина, де закохані можуть посидіти-попо- тискатися. Серед галявини стояла гранітна лавка, і вся вона була в крові. Дуже багато крові. Під лавою — ще більше. Поряд на траві лежало тіло. Бідний хлопчик. Голова була повернута до мене, очі розплющені, а від горла взагалі нічого не лишилося. Нічого, крім черво- ної діри. Труси та сині джинси стягнуто до кісточок, і я побачив дещо… суху гілку, мабуть… що стирчала з його… його… ну, ви самі знаєте. Детектив Андерсон: Знаю, але мушу попросити вас ска- зати це для протоколу, містере Рітц.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx