«Таємна історія» Донни Тартт
18 — Який номер? — Там один тільки викладач. Йому до вподоби тиша і спокій. Не помилитеся. Насправді відшукати Лікей виявилося не так уже й просто. Ма- ленький корпус на краю студмістечка геть поріс плющем і практич- но зливався з ландшафтом. На першому поверсі були лекційні та семінарські аудиторії — усі порожні, з чистими дошками й тільки-но навощеною підлогою. Я безпорадно блукав серед них, доки не зна йшов сходи (вузькі та погано освітлені) у далекому закутку. Опинившись нагорі, я потрапив у довгий покинутий коридор, яким хутко рушив уперед, радо прислухаючись до рипіння черевиків по лінолеуму. Я приглядався до замкнених дверей, видивляючись номери або таблички з іменами. Аж раптом на одних у мідній рамці я прочитав вигравіюваний напис: «ДЖУЛІАНМОРРОУ». Постояв- ши під дверима, я тричі швидко стукнув у них. Минула хвилина чи дві. Чи три. І тільки потім білі двері лед- ве прочинились. У шпарині вигулькнуло обличчя. Дрібне, мудре. На ньому читалося пильне запитання. Попри деякі молодечі риси— ельфійський вигин брів, мінливі контури носа, щелепи й вуст — назвати обличчя молодим було складно. А ще чоловік мав білу чуприну. Так я й стояв якусь хвильку, кліпаючи на нього. — Я можу вам чимось помогти? — Голос був раціональний, доб рий — таким лагідні дорослі говорять із дітьми. — Я… мене звуть Річард Пейпен… Голова чоловіка похилилася набік, і він іще раз моргнув очима, схожий на приязного горобчика. —…і я хотів би записатися до вас на давньогрецьку. Вираз на обличчі миттю змінився. —О, мені шкода. — Таким тоном абсолютно щиро виражають жаль. Мені це здавалося неймовірним, але його слова прозвучали так, ніби йому було прикріше від мене самого. — Я б із радістю, але, боюся, вільних місць немає. Повна група. Щось у його непідробній прикрості мене тільки заохотило. —Невже не знайдеться місця? — спитав я. — Всього на одного студента?.. —Мені страшенно прикро, пане Пейпен, — проказав він, ніби намагався мене розрадити на похороні любого друга та наштовхнути на думку, що не в його силах допомогти мені хоч як. — Але я справді
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx