«Таємна історія» Донни Тартт
20 Двійко хлопців носили окуляри— дивно, але однакові: невеличкі, старомодні, з круглою оправою. Більший із хлопців — блідий здо- ровань за метр вісімдесят — мав чорну чуприну, квадратне підборід- дя йшорстку на вигляд шкіру. Його можна було би вважати красенем, якби не настільки байдужі риси, якби його очі за скельцями не ви- різнялися порожнім поглядом і повною відсутністю емоцій. Він носив темні англійські костюми та парасольку (ще та химородія в Гемпдені!) і, крокуючи, заціпеніло розрізав натовпи хіпі й бітників, мажорів та панків навколо, прибравши незвичного для такого велетня вигляду старої манірної балерини. «Генрі Вінтер», —сказали мої знайомі, коли я тицьнув на нього пальцем звіддаля, поки той десятою дорогою об- ходив гурт бонґо-барабанщиків, котрі розсілися на моріжку. Менший (але не набагато) — якийсь розхристаний блондин, чер- вонощокий, із вічною жувальною гумкою в роті та незмінним хоро- шим настроєм. Він ходив, глибоко запхавши руки в кишені штанів із пузирями на колінах. Щодень той самий аморфний піджак із бру- натного твіду, потертий на ліктях, з короткими рукавами. Пісочне волосся зачесане з проділом наліво так, що пасмо незмінно прикри- вало одне око за скельцем окулярів. Звали його Банні Коркоран, причому «Банні» в якийсь неймовірний спосіб вважалося скорочен- ням від «Едмунда». Гучноголосий ґелґотун, він завжди приваблював до себе увагу в їдальні. Третій хлопець із їхньої компанії мав найбільш екзотичний ви- гляд. Дещо незграбний і водночас елегантний, нездорово худий, з нер возними руками, метким обличчям альбіноса та куцою вогнистою чуприною найрудішого з усіх бачених мною відтінків. Мені (помил- ково) здавалося, що він вбирався, наслідуючи Альфреда Даґласа або графа Монтеск’ю 1 : прекрасні накрохмалені сорочки з виложистими французькими манжетами, неперевершені шийні хустини, чорна шинель, яка майоріла за ним на ходу і перетворювала його на по- круча студента княжого роду і Джека-Різника. Одного разу я із за- хватом роздивився на ньому навіть пенсне. (Згодом з’ясувалося, що те пенсне несправжнє й мало в оправі звичайнісіньке скло, а зір у хлопця гостріший від мого.) Звали його Френсіс Абернаті. Дальші 1 Франти й джиґуни свого часу. Лорд Альфред Брюс Даґлас (1870—1945) — бри- танський літератор, політичний оглядач, друг та коханець Оскара Вайлда, стосунків із яким зрікся потім. Марі Жозеф Робер Анатоль, граф де Монтеск’ю- Фезансак (1855—1921) — французький поет-символіст, естет, колекціонер предметів мистецтва, денді.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx