20 знайти роботу, щоб перебитися весну й перший місяць літа: він допомагав у ягнінні овець, орав або пособляв двічі на день доїти корів комусь із тутешніх фермерів-молочарів. Педрік вирушав туди, де була робота, полишаючи родину напризволяще у великому старому будинку, щоб та виживала як могла. Саме цим — виживанням — і займалися ті нечисленні люди, яким не пощастило мати клапоть землі. Педрік повернувся додому невдовзі після заходу сонця, коли запалили лампи й мерехтливі тіні витанцьовували на високій стелі. Хлопці скупчилися на веранді — гралися з жабою, всі, окрім Френка. Педрік знав, де його старший син, бо від стосу дров чулося розмірене цюкання сокири. Він зупинився на веранді рівно на хвилину, яка знадобилася для того, щоб дати легенький запотиличник Джеку і крутнути Боба за вухо. —Нумо допоможіть Френку дрова рубати, малі лінюхи! І краще зробити це до того, як мама подасть на стіл чай, інакше я з вас три шкури здеру! Педрік кивнув Фіоні, яка поралася біля плити. Він її не обійняв і не поцілував, бо вважав такі вияви симпатії годящими лише для спальні. Коли він заходився зчищати палицею багнюку, присохлу до чобіт, до нього пристрибом підбігла Меґґі з його капцями в руках. Педрік поглянув на малу і просяяв: щоразу, коли він бачив Меґґі, йому на думку приходила згадка про диво. Дівчинка була така гарненька, мала таке чудове волосся; він узяв її довгий кучерик і, потягнувши, випрямив його, а потім відпустив і дивився, як той, підстрибуючи та гойдаючись, знову стає на місце. Взявши малу на руки, Педрік пішов до єдиного зручного стільця на кухні — віндзорського стільця з прикріпленою до сидіння подушечкою, що
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx