21 стояв побіля каміна. Тихо зітхнувши, він сів, витягнув люльку й недбало вибив з неї на підлогу рештки тютюну. Меґґі вмостилася в нього на колінах, обхопила рученятами за шию і, піднявши до батька гарненьке личко, почала свою вечірню гру — роздивлялася, як світло проблискує крізь коротку щетину його золотистої бороди. —Як ся маєш, Фі? — спитав Педрік Клірі дружину. —Нормально, Педді. Ти впорався сьогодні з отим нижнім лужком? —Так, зробив геть усе. Завтра вранці зможу взятися за верхній. Але ж як я зморився, Боже милосердний! —Ще б пак. Мак-Ферсон знову дав тобі оту вередливу стару шкапу? —Авжеж! Чи дасть він мені чалого коня, щоби шкапу взяти собі?! Здається, у мене руки повисмикувалися з суглобів. Клянуся, це найвередливіша кобила в усій Новій Зеландії! —Не переймайся. У старого Робертсона всі коні добрі, а ти скоро будеш у нього. —Думаю, не скоро. — Педрік набив люльку грубим тютюном і витягнув вощений ґніт із великого глека, що стояв біля плити. Потім швидко тицьнув ним у вогонь, злегка прочинивши дверцята, — і ґніт зайнявся. Він відкинувся на спинку стільця й так міцно присмоктався до люльки, що вона аж забулькотіла. — Ну, як воно — почуватися чотирирічною, Меґґі? — спитав він доньку. —Дуже добре, татку. —Мама зробила тобі подарунок? —Ой, татку, а як ви з мамою здогадалися, що мені хотілося Аґнесу? —Аґнесу? — Він зиркнув на Фіону й запитально підвів брову. — То її ім’я — Аґнеса?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx