10 —Тому що вона Аґнеса! Тут Г’юї помітив шарнір на ляльковому зап’ястку й аж присвиснув. —Ти диви, Джеку, вона руками рухати може! —Як це? Ану подивимося! —Ні! — скрикнула Меґґі й знову притиснула до себе ляльку. — Ні! Ви її зламаєте! Ой, Джеку, не забирай її, бо ти ж її зламаєш! —Тьху на тебе! — Його брудні засмаглі руки міцними лещатами стисли зап’ясток Меґґі. — А «кропивки» не хочеш? І не скигли, бо розповім Бобу. — З цими словами Джек крутнув її шкіру в протилежних напрямках так, що та аж побіліла від натягу, а Г’юї вхопив ляльку за спідницю і смикнув. — Ану віддай, бо зроблю по- справжньому боляче! —Ні, Джеку, будь ласка, не треба! Ти ж її зламаєш, я знаю, що зламаєш! Благаю, не чіпай її! Не забирай ляльку, будь ласка! — Попри сильний біль у зап’ясті, вона не відпускала Аґнеси, пхикала і хвицала ногами. —Ось вона! — вигукнув Г’юї, коли лялька вислизнула з-під схрещених рук Меґґі. Заволодівши здобиччю, Джек та Г’юї захопилися нею не менше за Меґґі — відразу ж стягнули з неї сукенку, спідниці та довгі розцяцьковані підштаники. Аґнеса лежала гола, а хлопці смикали та крутили її навсібіч, скільки фантазії вистачало: то ногу їй заведуть за спину аж до потилиці, то повернуть голову так, що лялька втуплювалася очима у власну спину. Меґґі стояла й плакала, але вони на те не зважали; дівчинці навіть не спадало на думку гукати на допомогу, бо в родині Клірі той, хто не міг за себе постояти, не мусив розраховувати на поміч та симпатію. Це стосувалося й дівчат.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx