14 зіжмаканими складками на чорні черевички, а у вузькому проміжку між ними та каймою святкової сукенки з коричневого вельвету рожевіли її ніжки. Копичка вишукано завитого волосся іскрилася на сонці й спадала каскадом їй на спину — ні золотисте, ні руде, а щось середнє. Білий тафтовий бантик, що тримав кучері, не даючи їм спадати на обличчя, обвис запилюжений, у пилюці була й сукенка Меґґі. В одній руці вона міцно стискала ляльчині одежинки, а другою марно намагалася відштовхнути Г’юї. —Ану облиште, байстрюки чортові! — гаркнув Френк. Джек та Г’юї миттю скочили на ноги й, забувши про ляльку, прожогом чкурнули навтьоки: коли Френк лаявся, то втеча була найрозумнішим виходом. —Ах ви ж хамлюги рудоволосі! Спробуйте ще хоч раз доторкнутися до тієї ляльки — і я надеру ваші маленькі сраки! — крикнув Френк їм навздогін. Він нагнувся і, взявши Меґґі за плечі, легенько струснув її. —Ну, не плач! Припини — бачиш, вони вже втекли й більше ніколи не чіпатимуть твою ляльку, обіцяю тобі. Усміхнися, сьогодні ж твій день народження, еге ж? Личко Меґґі набрякло від плачу, по щоках струменіли сльози; дівчинка поглянула на Френка, і в її широко розплющених сірих очах було стільки горя, що у хлопця до горла підкотився клубок. Він витягнув із кишені бриджів брудну ганчірку, незграбно витер Меґґі обличчя, а потім затиснув їй носа. — Сякай! Меґґі зробила, як він сказав, кинула плакати й гучно гикнула.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx