— Сьогодні? — я, як могла, змирилась із цим рішенням, та гадала, що маю більше часу. — Звідки ви знали, що я повернуся сьогодні до двору? — Я не знав. Та це мало статися так чи інакше. Він рідко з’являється при дворі без причини, і краще зробити це швидше, ніж відкладати на потім. Можеш просити його руки після вечері. Що ж, він дуже ретельно все облаштував. — І… Я маю просити? Батько знизав плечима. — Протокол. Ти вища від нього за рангом. Він дивився на мене звуженими очима — досі сердився, що я насмілилася суперечити йому. — І маєш… міцнішу вдачу, ніж ми гадали. Тож навряд чи зомлієш від думки про те, щоб зробити перший крок. Хотілося кричати на нього, благати, щоб мій добрий батько повернувся до мене. За тими очима був чоловік, який розумів мене, який бачив у мені мою матір. І я так тужила за ним, що робила все можливе, аби не зневажати цього чоловіка. Але я досі була донькою моєї матері. Заради неї й далі всміхалася, твердо вирішивши зберегти те, що залишилося від нашої родини. — Так, мілорде. Це не стане на заваді. — Добре, — він повернувся до своєї страви. Ескал був вірний слову. Глазуровані хлібці з корицею стояли просто під рукою. Та, хоч які вони були спокусливі, я повністю втратила апетит.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx