— 22 ЛЕННОКС Я прокинувся за кілька годин, відчуваючи на своїй нозі морду Пушинки. Я глянув на неї, дивуючись, чому вона не втекла туди, де зазвичай ховалася більшість дня. Може, просто знала, що вона мені потрібна. Ягоди, які я назбирав уранці, досі були в моїй поясній торбині, і я лишив їх для неї маленькою грудкою на краю ліжка, доки перевдягався на останок дня. Чорні штани, заправлені в чорні шкіряні чоботи, біла сорочка під чорний жилет. І хоч я не збирався сьогодні їздити верхи, та одягнув свій плащ. Із глибини замку я вийшов у туманний день і рушив у поле, а океанський вітер куйовдив моє волосся. Я бачив кам’янисту стежку, що збігала до океану, де люди парами ловили рибу широкими неводами на тій жменьці крихітних човнів, що ми мали. Інші розбрелися полями й збирали зерно. Деякі фрукти й горіхи самі росли в навколишніх лісах і на горі, а земля була придатна під рільництво, якщо докласти зусиль. Шкода, що потрібно було аж стільки зусиль.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx