23 — Удалині чути було брязкіт мечів, і я рушив до арени, намірившися запропонувати допомогу в навчанні. Та коли дістався туди, то побачив, що учні вже в умілих руках Ініґо, а це означало, що користі від мене майже жодної. Закинувши ногу на найнижчу лаву навколо арени, влаштувався виглядати таланти. — Ось цей, — почув чийсь шепіт. — Уранці вбив трьох людей, які намагались утекти. Кажуть, він очі та вуха Кавана. —Якщо полонять якусь важливу особу, він єдиний, хто може… подбати про неї, — відповів ще один приглушений голос. — Навіть охоронцям Кавана бракує холоднокровності вбивати їх. —Каван сильний, та не безсердечний, — вклинився третій голос. — Гадаєш, він нас чує? — Якщо я очі та вуха Кавана, краще припустити, що я чую завжди, — сказав я, не дивлячись у їхній бік. А тоді зробив помилку, обвівши поглядом арену. Щоразу, як дивився комусь в очі, вони швидко відверталися. Я знав, що таке визнання. Цікаво, як це — коли тебе по-справжньому знають, відсторонено спитав себе я. А тоді на поверхню зринув глибший біль, і я спитав себе, як це — бути прощеним. Із безпристрасним обличчям я стежив за навчальними боями, але мої думки вирували, перечіпаючись одна за одну. — Вражає хтось? Я випрямився — поряд зі мною влаштувався Каван. Ризикнув глянути на нього, сподіваючись, що він не помітив зневаги в моїх очах.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx