— 24 Він не гаяв сил на перевдягання, щоб справити враження, і був вбраний у кілька шарів старої шкіри. Його темне волосся було зав’язане на потилиці, але при цьому нечесане, однією довгою косою перекинуте через праве плече. Мої очі ріднили мене з Матір’ю, але волосся часто обманювало нових рекрутів, начебто я його син. — Важко сказати. Каван рохнув. — Цього тижня в нас з’явилися двоє хлопців із Сібрала. Останнє слово повисло між нами. Сібрал був так далеко на заході, що майже сусідив з ворогом. — Далеченька подорож, — зауважив я. — Так. Виявляється, вони нас не шукали. Навіть не знали, що ми існуємо. Але забрели на край наших земель і щасливо приєдналися до нас за житло й теплий одяг. — Не знали, що ми існуємо, — буркнув я. — Не турбуйся. Незабаром усі знатимуть. Він нахилився, підтягнувши свої важкі штани. — Щодо твого сьогоднішнього здобутку. Троє на одного — це чимало. Та я волів би, щоб ти поклав край їхнім втечам, а не ловив їх. Так би ти не гаяв часу дарма. А нам потрібна кількість. Я прикусив язика. Не моя провина, якщо це маленьке королівство не відповідає очікуванням людей. — Що ви пропонуєте? — Попередь як слід. Каван глянув у небо. — Чув, ти сьогодні даєш черговий урок. Доведи до відома наслідки. Я відвів погляд, зітхнувши. — Так, сер. Він поплескав мене по спині.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx