15 — в секреті як наше розташування, так і наші наміри й вийти із цієї бійки без жодної подряпини. Але я можу помилятися. — І вже вкотре, — буркнув він. — Трісто, накажи своєму синові заспокоїтись. Я метнув погляд на матір, але вона змовчала. Я знав, що він цькує мене — це була одна з його улюблених розваг. І все ж був дуже близький до того, щоб зірватися. Врятувала мене метушня в коридорі. — Пропустіть! Пропустіть! — волав хлопець, вбігаючи до зали. Такий галас міг означати лише одне: останній Похід завершено, й наші війська повернулися. Обернувшись, я спостерігав, як Олдрік із залишками своїх людей входить до їдальні — кожен тягнув за собою по дві корови. Каван тихо засміявся, і я відступив убік. Мить моєї слави було затьмарено. Олдрік мав у собі все, чого шукав Каван. Широкі плечі та гнучку волю. Його сплутане темно-руде волосся впало на чоло, коли він прихилив коліно там, де щойно стояв я. Позаду були двоє солдатів, спеціально відібраних ним у його Похід. Вони були вкриті рудою багнюкою, а один був без сорочки. Я схрестив руки на грудях, споглядаючи цю сцену. Шість корів у їдальні. Можна було лишити їх надворі, але Олдрік чудово знав, що це найбільше та найкраще завоювання, здобуте у таких вилазках. А найгірше? Тіло в мішку. — Могутній Каване. Я привів пів дюжини голів худоби для дарейнської армії. Приношу вам у дар мою здобич, сподіваючися, що вона доводить мою вірність та цінність, — сказав Олдрік, низько схиляючи голову.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx