— 16 Кілька людей аплодували, вдячні за харчі. Наче цього вистачить, щоб прогодувати хоча б небагатьох із нас. Каван встав і підійшов оглянути корів. А коли закінчив, то поплескав Олдріка по плечу й обернувся до юрби. — Що скажете? Задоволені таким підношенням? — Так! — загорлали всі. Ну, майже всі. Каван розсміявся гортанним сміхом. — Погоджуюся. Встань, Олдріку. Ти добре послужив своєму народові. Залунали оплески, і навколо Олдріка та його людей зібрався натовп. Я скористався нагодою вислизнути. І міг лише головою похитати, гадаючи, в кого він украв тих корів. Я вже подумки ладен був насварити його за таку самовдоволеність, аж тут глянув на свою сорочку, нагадав собі, хто я, і викинув це з голови. То було лише завдання. І зараз моє завдання було виконане, і я збирався перепочити трохи. Ну, якщо єдина в замку жіноча істота, яка мені небайдужа, дозволить. Я відчинив двері, і одразу загавкала Пушинка. Я засміявся. — Знаю. Знаю. Підійшов до свого неохайно застеленого ліжка і скуйовдив хутро на її голові. Я знайшов Пушинку, коли вона була ще дитинчам. Вона була поранена, і здавалося, що зграя її покинула. Якщо хтось і здатен був зрозуміти її, то це я. Сірі лисиці — зазвичай нічні істоти (що я затямив на гіркому досвіді), та коли я приходив, вона завжди оживлялася. Відкинувшись на спину на ліжку, вона підставила мені свій живіт. Я почухав її, а тоді заходився пересувати дошки з-під вікна.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx