БОНУСНИЙ РОЗДІЛ ЛІАМ — Олівіє, — протягую я, коли ми минаємо чергову ятку з ювелірними виробами. Одні сережки торговці притягли із сусіднього континенту, інші — виготовлені в майстерні Деферу, і ще мільйон пропозицій, які озвучили невістці. Наше руде щастя не може натішитись прикрасами. — Якщо я куплю тобі кави, ти вгамуєшся? — сичить вона на мене, а тоді мило всміхається продавчині. —Краще б ти запропонувала зробити мені щось із Соєром… — беру в руки якесь гарненьке брязкальце. — Візьміть оце, — напосідає продавчиня, заправляючи за вухо сиві прядки, — ваша дружина його вподобала. Моя хто? Дивлюсь на жінку, а тоді усвідомлюю ситуацію сповна. Я з обручкою, як і Олівія. Пирхаю собі під ніс. Моя дружина зникла десь і колись. — А, ви не так зрозуміли, — всміхається Олівія, її щоки стають румʼяними. — Я не з ним одружена, а з його братом.
2 Марина Бородіна — Не кажіть, що він вас супроводжує через дурні правила спільноти, — тихо мовить жінка, пильнуючи мене. — Усе добре… Мій чоловік просто зайнятий, а його брат погодився прогулятись зі мною ярмарком. Торговиця суворо оцінює мене, карі очі ладні спопелити на місці. Приковую увагу до вибору Олівії — пари срібних сережок з бурштином. Невістка самостійно розраховується, доки я продовжую розглядати прикраси. — Оберіть тоді й ви щось для своєї дружини, пане, — просить продавчиня, замінюючи злобу на вдавану милість. Іноді ця обручка на пальці заводить мене у такі ситуації, але я вперто не збираюсь її знімати. Колись мій підпис опинився на шлюбному контракті, й поки він не зʼявиться на документах про розлучення, буду ходити з цим кільцем. Сам обрав таке, сам із цим і носитимусь. — Я вже, — чарівно посміхаюсь, піднявши пакунки Олівії. Цей жест геть не зупиняє торговицю. Готовий дякувати всім богам, щойно ми нарешті стаємо в чергу по каву, заледве відбившись від жінки. — Міг би придбати мені рожевий кулон, і вона б від тебе відчепилася, — Олівія поглядає на мене з-під лоба. — Хочеш повернутись по те брязкальце? Я не збираюсь прикидатись, що купую його дружині, — бурчу тихіше, ніж зазвичай. Дружині, яка зникла у день весілля, немов її хвилею змило. І знайти її, як виявилось, нелегко… Я намагався і тоді, і нині. Вона вшилась і думаю, живе ні в чому собі не відмовляючи. І… Мені саднить всередині. Перед очима зʼявляється мжичка. Кліпаю, щоб це відігнати. Вказівний палець пульсує болем. Опускаю голову. Ні рани, ні порізу. Стихія вирує всередині мене. — Що за?.. — бурмочу про себе. Олівія, як і обіцяла, замовляє нам чорну каву, а я роззираюсь. Мене не могли проклясти, поруч немає жодного вокса.
Тишени. Бонусний розділ 3 Аналізую люд, а його багато. Старигань купує онуку льодяник, якась жінка замріяно розглядає нові пензлі для малювання, цілується пара похилого віку. Повз проходить чоловік, тримаючи в руках згортки паперів, а за ним лишається дівчина, яка схилила голову. Магія всередині мене поволі заспокоюється. — Ділова пропозиція! — кричить якесь дівча, перебігаючи площу. Їй років зо пʼять, на ній темно-синє пальто і чоботи, щоб гасати по калюжах. Мала зупиняється біля дівчини, яка весь цей час стояла з опущеною головою. Дитина щось емоційно переповідає, розмахуючи руками. Посміхаюсь сам до себе, закликаючи тишу, щоб заспокоїтись. Думаю, цей вияв не спричинений прокляттям чи чимось таким, радше виник через вчорашнє надмірне застосування енергії. Обертаюсь до Олівії. Невістка простягає мені стаканчик із чорною кавою, палець знову вібрує фантомним болем. Про всяк випадок проводжу поглядом кожного. — Ну будь ласка? — дитина не вередує, але чути її добре. — Укладемо угоду, Мей? — вона стискає руку дівчини, і мені вкотре віддає фантомним болем. — Навіть не знаю, що ти можеш мені запропонувати, — відповідає та. Зосереджуюсь на дівчині: невисокий зріст, широкі стегна та тонка талія. Її каштанове волосся розвіває вітер, постійно шарпає капюшон сірого пальта. Дівчина повністю поглинута розмовою з дитиною, навіть не помічає, що я пильную її. — Ліаме? — Олівія торкається мого плеча. — Чекай, — говорю я і намагаюсь випустити дрібку вібрації. — Ну, Ме-е-е-й, — протягує дитина, а мене обдає холодною водою. Олівія простежує за моїм поглядом і закочує очі. Я хочу, щоб мені, бляха, почулося це імʼя.
4 Марина Бородіна — Якщо він погодиться, то скажи, що я теж не проти, — киває дівчина дитині, й та, щаслива, прожогом біжить назад через площу. Вона ще раз дивиться на клятий вказівний палець, натискаючи на нього іншою рукою. Магія починає мережити мені перед очима. Най би мене водою змило.
ЗАМОВИТИ КНИГУ
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx