2 Марина Бородіна — Не кажіть, що він вас супроводжує через дурні правила спільноти, — тихо мовить жінка, пильнуючи мене. — Усе добре… Мій чоловік просто зайнятий, а його брат погодився прогулятись зі мною ярмарком. Торговиця суворо оцінює мене, карі очі ладні спопелити на місці. Приковую увагу до вибору Олівії — пари срібних сережок з бурштином. Невістка самостійно розраховується, доки я продовжую розглядати прикраси. — Оберіть тоді й ви щось для своєї дружини, пане, — просить продавчиня, замінюючи злобу на вдавану милість. Іноді ця обручка на пальці заводить мене у такі ситуації, але я вперто не збираюсь її знімати. Колись мій підпис опинився на шлюбному контракті, й поки він не зʼявиться на документах про розлучення, буду ходити з цим кільцем. Сам обрав таке, сам із цим і носитимусь. — Я вже, — чарівно посміхаюсь, піднявши пакунки Олівії. Цей жест геть не зупиняє торговицю. Готовий дякувати всім богам, щойно ми нарешті стаємо в чергу по каву, заледве відбившись від жінки. — Міг би придбати мені рожевий кулон, і вона б від тебе відчепилася, — Олівія поглядає на мене з-під лоба. — Хочеш повернутись по те брязкальце? Я не збираюсь прикидатись, що купую його дружині, — бурчу тихіше, ніж зазвичай. Дружині, яка зникла у день весілля, немов її хвилею змило. І знайти її, як виявилось, нелегко… Я намагався і тоді, і нині. Вона вшилась і думаю, живе ні в чому собі не відмовляючи. І… Мені саднить всередині. Перед очима зʼявляється мжичка. Кліпаю, щоб це відігнати. Вказівний палець пульсує болем. Опускаю голову. Ні рани, ні порізу. Стихія вирує всередині мене. — Що за?.. — бурмочу про себе. Олівія, як і обіцяла, замовляє нам чорну каву, а я роззираюсь. Мене не могли проклясти, поруч немає жодного вокса.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx