«Така, як ти» Марка Леві
Мій щоденник, день за днем День, коли мій годинник спинився Спершу цей запах, ніби під час феєрверку, а потім—темря- ва, що огортає ніч, коли згасає останній букет спалахів. Пригадую, як я підняла повіки й побачила батькові очі, сповнені гніву та сліз. Потім тато й мама опинилися поруч, тримаючись пліч-о-пліч, —картина настільки неправдопо- дібна, аж я подумала, що морфій зіграв зі мною жарт. Медсестра міряла мій тиск. Часом, засинаючи ввечері, я знову бачу її обличчя. Іноді моєю посмішкою захоплювали- ся; друзі казали, що вона додає мені шарму. Однак усміх Меґ ґі незрівнянний. Люди, що зустрічають її за межами лікар- ні, бачать лише жінку з пишними формами, але ті, хто з нею знайомий, знають: у цьому тілі ховається величезне серце. І хай тільки хтось наважиться сказати, що лише стрункі дівчата вродливі. Джуліус стояв, притулившись до дверей. Від серйозності його погляду мені стало страшно. Щойно він це зауважив, як риси його обличчя пом’якшилися. Я хотіла б пожартувати, кинути гостре слівце, аби всі розслабилися. Наприклад, я мог- ла б запитати, чи виграла перегони. Певна, тата б це роз- смішило, хоча, може, й ні. Та ні звуку не зірвалося з моїх вуст — і я по-справжньому злякалася. Меґґі мене втішала, пояснювала, що мені в горло вставлено трубку, тож не вар- то намагатися ні говорити, ні ковтати. Тепер, щойно я при- йшла до тями, мене збиралися приспати. Мені вже зовсім не хотілося смішити батька. Хлоя
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx