«Така, як ти» Марка Леві
16 що вона приготувала його улюблену страву, викликало ще більше здивування. Лалі подавала таке частування лише на свята. Хоча, мо- же, у його дружині нарешті переміг здоровий глузд. Навіщо обме- жувати радощі рідкісними нагодами? Сівши за стіл, Діпак поділив- ся новинами дня. Йому подобалося підбивати підсумки того, що він прочитав у метро. Лалі слухала його неуважно. — Може, я забула тобі сказати, але мені телефонували з Мум- баї, — промовила вона, накладаючи чоловікові ще одну порцію. — З Мумбаї? — перепитав Діпак. — Так, наш небіж. — Який це? У нас близько двадцяти племінників і племінниць, яких ми не знаємо. — Син мого брата. — А,—позіхнув Діпак, відчуваючи, як його долає сон.—У ньо- го все гаразд? — Мій брат помер двадцять років тому. — Та ні, у твого небожа! — Ти дуже скоро про це дізнаєшся. Діпак поклав виделку. — Що ти маєш на увазі під «дуже скоро»? — Зв’язок був поганий, — лаконічно відказала Лалі. — Як я зрозуміла, він хотів би провести час у Нью-Йорку і шукав, де йому зупинитися. — І як це стосується нас? — Діпаку, відколи ми поїхали зМумбаї, ти мені всі вуха продзиж- чав своїми тирадами про велич Індії. Часом мені здається, ніби вона застигла в часі, наче наскельний живопис. Аж ось Індія приходить до тебе. Чим же ти невдоволений? — До мене не Індія приходить, а твій небіж. Що ти взагалі про нього знаєш? Він порядний? Якщо він хоче у нас замешкати, то, ма- буть, не має ані цента в кишені. — Як і ми, коли прибули сюди. — Але ми мали намір працювати, а не сидіти нашиї у незнайомців. — Кілька тижнів — це ще не кінець світу. — Умоєму віці кілька тижнів—це, може, все, що мені лишилося. — Ти стаєш кумедним, коли драматизуєш. У будь-якому разі, тебе все одно вдень немає вдома. А я з радістю покажу йому місто. Ти ж не позбавиш мене такого задоволення?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx