«Така, як ти» Марка Леві
17 — І де він спатиме? Лалі кинула погляд у кінець коридору. — Навіть не думай! — скипів Діпак. Він поклав рушника, перетнув вітальню й відчинив двері до бла- китної спальні. Чоловік сам пофарбував її тридцять років тому. Він ще ніколи не знав такого болю, як тоді, коли викидав власноруч зроблену колиску. Відтоді він заходив до цієї кімнати лише раз на рік, сідав на стілець біля вікна і мовчки молився. У Діпака перехопило подих, коли він побачив, як дружина змі- нила кімнату. Лалі підійшла до нього зі спини й обійняла. — Подих юності нам не зашкодить. — А коли він приїде, цей племінник? — запитав Діпак, коли почувся дзвінок домофона. * Чекаючи гостя на сходовому майданчику, Лалі поправила сарі й провела рукою по зібраному у високий пучок волоссю, яке під- тримував світлий роговий гребінь. Санджай прочинив двері ліфта. На ньому були джинси, біла со- рочка, підігнана по фігурі куртка й елегантні спортивні черевики. — Я не таким тебе уявляла, — промовила вона трохи спанте- личено. —Почувайся як удома. — Можна обійтися й без цього, — пробурчав Діпак позаду неї. —Я подам нашому випадковому гостю чаю, а ти підеш і пере- одягнешся. — Не слухай цього старого буркуна, — втрутилася Лалі. — Діпак кепкує з мого вбрання, але ж я не знала, яка людина посту- кає в наші двері. Наша родина була такою консервативною… — Індія дуже змінилася. Ви чекали на мене? — Звісно ж, я на тебе чекала. Ти дуже на нього схожий, — зітхнула Лалі, дивлячись на гостя. — Здається, ніби я знову бачу брата, з яким не розмовляла сорок років. — Не набридай йому старими побрехеньками. Певно, він уто- мився, — перебив її Діпак і провів гостя до їдальні. Лалі повернулася, змінивши сарі на штани й блузку, і побачи- ла, що чоловіки сидять за столом і щосили намагаються підтриму- вати розмову. Вона подала печиво, запитала у небожа, чи добре
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx