«Така, як ти» Марка Леві
20 — Без кінця—ні, але ще трохи можна. І так, можеш тішитись. Сьогодні я заплатив бакалійнику. — Повечеряймо краще в «Мімі», я тебе запрошую. — Ти їздила до матері просити гроші? — стурбовано запитав містер Бронштейн. — Не зовсім. Я справді її навідала. Ми мали провести разом час, але вона саме збирала валізи. Жиголо везе її до Мексики, точ- ніше, вона його туди везе. І щоб якось перепросити, вона витягла кілька купюр із сумки й порадила мені купити собі одягу. — Може, тобі варто було так і вчинити. — У що б я не вбралася, їй завжди буде не до смаку. Зате нам з тобою до смаку французька кухня, — відповіла вона, спускаю- чись вулицею. — Не квапся так, я ж на своїх двох! — гукнув містер Брон- штейн. — І припини вже обзивати Родріґо, вони живуть разом п’ятнадцять років. — Він на двадцять років молодший, і вона його утримує. Вони перетнули парк Вашингтон-сквер і спустилися на вулицю Салліван. Містер Бронштейн зайшов у «Мімі». Дівчина з ресепшну прийняла їх і повідомила, що столик готовий, хоча з десяток клієн- тів чекали біля бару. Завсідники користувалися певними перевага- ми. Професор влаштувався на лавці, а офіціант прибрав стільця нав проти, аби звільнити місце для інвалідного візка Хлої. Дівчина наблизилася до пари, що не відривала від неї погляду. — Це модель «Карман С115», обмежений випуск. Дуже реко- мендую. Він зручний і легко складається, — уточнила вона, а тоді приєдналася до батька. — Я візьму ньокі по-паризьки, а ти? — запитав він трохи на- пружено. Вона віддала перевагу цибулевому супу й замовила два келихи померолю. — І хто з вас не прийшов на побачення? — запитав старий. — Ти про що? — Зранку ти казала, що повернешся пізно, і ти доволі довго ко- пирсалася в гардеробі. — Вечір з подружками. Але після прослуховування я так сто- милася, що… — Хлоє, ну будь ласка!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx