«Така, як ти» Марка Леві
— Боюся, моя старість не за горами. — Тобі лише п’ятдесят сім, і люди, які спостерігають за нами, переконані, що ми — пара. — Це ж які? — Столик у мене за спиною. — Звідки тобі знати, що вони на нас дивляться? — Відчуваю, от і все. Вечори Хлої з батьком часто завершувалися маленькою грою, що дарувала задоволення їм обом. Вони пильно дивилися одне на одно го, і кожен намагався вгадати, про що думає інший, спираючись тільки на міміку чи порухи голови. Цю розвагу завжди помічали люди за сусідніми столиками. То була рідкісна мить, коли Хлої по- добалося, що за нею спостерігають, адже дивилися саме на неї, а не на її інвалідний візок. *
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx