«Така, як ти» Марка Леві
29 Зрештою він помітив самотню дівчину, яка зовсім сама сиділа на трибунах. В молодості я була гарненька. Одного дня, коли раху- нок був надзвичайно щільним, Діпак поглянув на мене — і про- пустив удар. Діпак чудово відбивав м’ячі суперників, тож це зди- вувало всіх. Усіх, крім мене. Коли матч завершився, він сів на два ряди нижче за мене — і мови не було, аби нас хтось помітив. Він сказав, що через мене пережив серйозне приниження і, щоб спо- кутувати провину, я маю прийти до нього на побачення. Я так і зробила наступної неділі, але цього разу ми залишили парк і ру- шили гуляти вздовж затоки Махім. Ми влаштувалися у підніжжі храму й почали розмову, яка так ніколи й не закінчилася. Ми вже сорок років живемо разом, і коли він іде на роботу зранку, я досі сумую; настільки, що часом приходжу на прогулянку в цей парк. Він працює на початку П’ятої авеню, в будинку №12, — уточни- ла вона, вказуючи на арку посеред парку Вашингтон-сквер. — Але він ненавидить, коли я йому заважаю. Той клятий будинок— його королівство. Лалі замовкла і пильно поглянула на небожа. — Насправді ти схожий на мене, а не на мого брата. Я це бачу в твоєму погляді. — Що ти бачиш? — іронічно запитав Санджай. — Гордість і мрії. — Мені час іти працювати. — Повертаєшся у свій хай-тек? — поцікавилася вона. — Це не місце, радше моє королівство. Не чекайте мене сьо- годні на вечерю, я дуже заклопотаний. Повернуся безшумно. — Я все одно тебе почую. Розважайся, а завтра чи іншого дня ми підемо подивитися на кілька моїх улюблених місць. Санджай провів тітку до станції метро. Повертаючись до офі- су Сема, він вихопив поглядом піддашок будинку №12 на П’ятій авеню. * Вестибюлі розповідають історії будинків, їхніх мешканців, чудер- нацького сусідства людей, практично не знайомих між собою. Сходовими майданчиками пролітають важливі миті їхніх жит- тів—народження, весілля, розлучення, смерті, —але товсті сті- ни буржуазних помешкань нічого не пропускають у свій затишок.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx