«Така, як ти» Марка Леві
30 Вестибюль, куди щойно потрапив Санджай, було оздоблено дубовими панелями. Величезна люстра з кришталевими встав- ками осявала розкішний інтер’єр, відбиваючись на мармуровій підлозі блискучою зіркою, промені якої розходилися навсібіч. Не було жодної випадковості, яка порушила б старовинну ат- мосферу. На бюрку спав бакелітовий телефон, позичений з іншої доби; колись ним послуговувалися, щоб викликати консьєржа, але пристрій уже давно мовчав. Чорний зошит, сторінки якого ледаче заповнювалися іменами відвідувачів, лежав розгорну- тий. За бюрком дрімав Діпак. Клацання розкішних дверей нічого не змінило. Санджай стиха кашлянув — і Діпак здригнувся. — Чим можу вам допомогти?—ввічливо запитав він, поправ- ляючи окуляри. Побачивши, хто саме до нього завітав, ліфтер насупився. — Що ти тут робиш? — Я прийшов у місце, про яке моя тітка відгукувалася як найкраще. — Ти ніколи не заходив до багатоповерхівок? Мешкаєш у не- трях Дхараві? — Я хотів подивитися на славнозвісний ліфт… — Про який Лалі також тобі розповіла. — Здається, він неймовірний, і треба бути справжнім май- стром, аби керувати ним. — Це правда, — піддався на лестощі Діпак. Діпак роззирнувся, аби переконатися: вони були самі. Він схо- пив картуз і примостив його на голові. Санджай визнав, що в цій гарній формі названий дядько скидався на командира бойового літака. — Гаразд, — пробурмотів він, — у цей час ліфтера ніхто не викликає, тож іди за мною, влаштуємо екскурсію, але таємно, второпав? Санджай погодився. Він почувався так, ніби йому дозволили зайти до музею після закриття. Діпак відчинив дверцята ліфта і запросив небожа до кабіни. Поклавши долоню на руків’я, він зачекав кілька секунд, ніби для того, щоб сповнити коротку ман- дрівку, в яку вони вирушають, більшої урочистості. — Слухай, — мовив він. — Кожен звук має значення.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx