«Така, як ти» Марка Леві
31 Санджай відрізнив електричний тріск, потім гудіння мотора, що прокидається, і шум, з яким повільно піднімалася кабіна. — Бачиш, — додав Діпак, —він розігрує партитуру. Між різ- ними поверхами — різні ноти. Я впізнаю їх навіть із заплющени- ми очима. Вони вказують, де я перебуваю і якої миті маю опусти- ти важіль, щоб повільно спинити кабіну. Ліфт доїхав до шостого поверху. Діпак завмер, очікуючи на ви- яв захоплення. Здавалося, він ставився до цього дуже серйозно, тож Санджаю довелося вдати, ніби він надзвичайно вражений. — Спуск іще кращий і вимагає значної вправності через про- тивагу, яка важча за нас. Розумієш? Санджай знову кивнув. Але щойно кабіна рушила, задзелен- чав мобільний Діпака. Ліфтер ворухнув руків’я і зупинив ліфт. — Ми зламалися? — запитав Санджай. — Замовкни, я міркую. Мене викликають на дев’ятий, — по- відомив він, запускаючи важіль. Кабіна піднялася значно швидше, ніж раніше. — Ви можете навіть швидкістю керувати? — Певно, це містер Бронштейн. Але час трохи незвичний. Стій за мною і нічого не кажи. Якщо він привітається з тобою, приві- тайся у відповідь, ніби ти звичайний гість. На сходовому майданчику дев’ятого поверху чекала молода жінка в інвалідному візку. Вона повернулися спиною до ліфта, щоб заїхати заднім ходом. — Доброго дня, міс, — ввічливо мовив Діпак. — Доброго дня, Діпаку, але ми вже двічі віталися сьогодні зранку, — відповіла вона, задкуючи. Санджай притиснувся до стіни позаду неї. — А ви не зупинитеся, щоб висадити пана?— запитала Хлоя, коли вони проминали другий поверх. Діпаку не довелося виправдовуватися, адже ліфт уже спиняв- ся на першому. Старий відчинив дверцята і рішуче зупинив Сан джая, який хотів допомогти Хлої виїхати. Діпак поквапився у ве- стибюль, аби відчинити дівчині двері. — Вам потрібне таксі, міс? — Так, будь ласка, — відповіла вона. І саме тоді події по-справжньому закрутилися. Звідкілясь ви- гулькнув кур’єр із пакунком, а з-за бюрка долинуло три дзвінки.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx