15 і у ширину, тоді як за життя генеральний обозний мав невеликий зріст і середню статуру. Товсті пальці рук із перснями із самоцвітами, що вп’ялися у них, виглядали з рукавів каптана чорного кольору. Та навіть у цьому гіганті жахливої зовнішності вгадувалися знайомі риси, й осавул, хоч не одразу, але впізнав генерального обозного, з яким він неодноразово зустрічався. Тепер йому було зрозуміло, чому на урочистих похоронах генерального обозного труна була зачинена. Людям тоді повідомили, що така остання воля померлого, а вона — свята і непорушна! — Бач, як натоптався! Напився крові християнської! Упир! Виродок бусурманський! Дивись, він ще посміхається! — чулися гнівні голоси. Хтось сунув димну трубку у рота мерцю. — Він і дим пускає! Нажерся крові й вилежується, сил набирає на ніч! Кровопивець! Осавул мовчки перехрестився — цей доказ був найбільш переконливий, бо після похоронів пройшло вже багато часу. Хтось запропонував відрубати упирю голову, тіло спалити, а попіл розвіяти над Десною. Перебийніс завмер над покійним, оголивши шаблю. —Подумай, що ти робиш! — тихо мовив осавул — так, щоб тільки Перебийніс почув. — Ти вже помстився мерцю. Подумай, як поставиться ясновельможний пан гетьман до сплюндрування тіла свого генерального обозного, який був у нього у великій шані. Адже це тільки мертве тіло, без душі! Мертвому ти вже не зашкодиш, а живим, своїм рідним — зможеш. — Лякати мене надумав?! — Очі козака недобре блиснули, і жили на його руці напружилися. —Адже, крім доньки, яку вже не повернеш, в тебе є два сини, достаток, хутір, землі. Чи ти думаєш, що тобі
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx