19 сподівано і часто, а наслідки їх катастрофічні. Батько під час нескінченних розмов за вечірнім чаюванням гидливо морщив ніс: «Як ти можеш копатися у людських нутрощах? Від тебе вже гидко тхне!» Та Володимир відстояв свій вибір, котрий зробив під впливом все тієї же мети — стати мандрівником, бо без хірурга в експедиціях у маловідомі землі не обійтися. У своїх же мріях Іван Никодимович розпланував життя сина на кілька років наперед: робота в престижній та новій Олександрійській міській лікарні, заручини з донькою свого приятеля, завідувача хірургічним відділенням цієї ж лікарні. Тільки Володимир палав бажанням вирватися з-під опіки і врешті-решт зруйнував мрії батька. Через губернську лікарську управу Володимир отримав направлення в міську лікарню Чернігова на посаду лікаря. Поїхати якомога далі від Києва, вийти зі сфери впливу батька стало його заповітним бажанням. Володимир вирушив до місця призначення не диліжансом, що було б швидше, а в комфортній каюті тихохідного пароплава. Піднявшись угору по Дніпру, пароплав звернув у головну його притоку, стрімку Десну і, долаючи швидку течію, повільно просувався до кінцевого пункту, зупиняючись на проміжних пристанях, оновлюючи склад пасажирів. Більшу частину шляху Володимир провів на верхній палубі, розглядаючи пейзажі, що пропливали повз, і уявляючи себе на справжньому морському кораблі. Володимир тяжко зітхнув: ця подорож нічим не нагадувала те, про що він мріяв, а у своїх фантазіях бачив він безкрайні морські простори, екзотичні острови і країни. Повільний хід судна й одноманітність краєвиду втомили Володимира, як і безладний хор голосів різношерстої публіки, яка зайняла за дешевими квитками носову
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx