20 частину пароплава під брезентовим тентом разом із багажем — вузлами, валізами і навіть мішками. У Володимира було місце в каюті другого класу (батько наполіг!), але, не в силах перебувати подовгу у замкненому просторі разом зі балакучими попутниками, з котрими як людина вихована був вимушений підтримувати нецікаву йому розмову, він вважав за краще убивати час на палубі. Русло Десни роздвоювалося, пароплав подав звучний сигнал і став забирати ліворуч, у більш вузький рукав ріки, як виявилось, у затоку. — Попереду Чернігів. Кінець нашим мандрам, — мовив статний чоловік років сорока з елегантною борідкою, в пенсне і солом’яному канотьє. Судячи з усього, він, як і Володимир, віддав перевагу палубі перед комфортною каютою і тепер з насолодою курив ароматну сигару. Дим приємно дражнив Володимира, навіював думки про далекі країни. Володимир жадібно вдивлявся в далечінь, де з’явився з лівого боку зелений пагорб, на якому вимальовувалися силуети церков. Пароплав увійшов у нешироку брудну заводь зі стоячою зеленуватою водою. На березі була обладнана пристань, вздовж берега стояло кілька баркасів, фелюг, були розвішані рибацькі тенета. Місця було замало, так якби назустріч плив такий же пароплав, як цей, їм було б важко розійтись. Крита біло-блакитна дерев’яна пристань при приближенні до неї пароплава почала активно підплигувати на хвилях, кілька хлопців, що рибалили з неї, неспішно згортали свої снасті — вудки з горіху, де поплавком слугувало гусяче перо на нитці, а нижче кріпився саморобний дротяний гачок. Матрос у брудній полотняній формі, який слідкував за порядком на пристані, кількома тумаками прискорив їхні збори.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx