21 Пароплав, подавши звуковий сигнал, підійшов до пристані, на носі і на кормі завмерли в очікуванні матроси, які приготували кінці швартування. На палубі почався рух, пасажири почали активно пересуватися на правий борт, незважаючи на грізні окрики помічника капітана у бляшаний рупор. Пароплав із глухим стукотом тісно притиснувся до пристані, сильно її хитнувши. Уміло закріпивши швартові кінці на кнехтах пристані, матроси опустили трап з поручнями на причал, і пасажири квапливо кинулися до нього, намагаючись якнайшвидше опинитися на березі, немов побоювалися, що судно, яке доставило їх сюди, одразу піде на дно. Володимир не поспішаючи пройшов у каюту, вже покинуту його супутниками, і взяв свій багаж, що складався з несесера та фанерної валізи, обтягнутої шкірою. Коли вийшов на причал, побачив на березі городових у білому літньому обмундируванні, які садили до тюремної карети повного пана в котелку, а той щось люто доводив їм. Поруч стояло кілька порожніх диліжансів, поруч із кучерами стояли поліціянти. На причалі, біля містка, що веде на берег, один із них підганяв пасажирів: —Панове, швидше проходьте! Не затримуйтесь! Проходьте! На березі Володимир із цікавістю озирнувся. Тут купчилися невеликі дерев’яні, дощаті, майже фанерні будиночки, більше схожі на тимчасове житло. Відчувався стійкий запах гнилих водоростей, сушеної риби та вогкості. За кількасот метрів починався крутий, стрімкий берег, де на самому верху виднілася кам’яна, білосніжна трисклепінчаста церква. Чимось ця місцевість нагадала Володимиру київський Поділ, лише у мініатюрі.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx