23 —Мене це також зацікавило, і я запитав у пристава, — знову пролунав задоволений смішок адвоката. — Виявляється, ми з вами пливли на вогнедишним вулкані, який тихо зачаївся і лише дивом себе не проявив, — витіювато пояснив новий знайомий. — Перепрошую, Петре Семеновичу, я вас не зрозумів. — Тутешній купець другої гільдії, пан Давиденко, надумав перевезти нашим пароплавом тридцять пудів пороху! Замість того, щоб, як належить, найняти окреме судно для такого небезпечного вантажу, він вирішив заощадити і наразив на небезпеку життя півтори сотні пасажирів. Який негідник! — Провидіння вберегло людей з нашого пароплава. — Володимир перехрестився, однак у нього не було відчуття, що він уникнув страшної небезпеки. Загроза життю здалася примарною, яка його не стосувалася, наче він прочитав про це в книзі. — Купця й капітана заарештували — так їм і треба, — задоволено промовив Семикін. —Незвичайно почався мій перший день на новому місці — з поїздки пароплавом, начиненим порохом. — Володимир на всі боки крутив головою, роздивляючись місцевість, непоказні дощаті будинки, що стояли на високих дерев’яних палях. — Дивні тут будинки, немов пристосовані тільки для тимчасового проживання. —Під час весняного розливу Десни ця місцевість часто підтоплюється, тож і будинки такі, адже часом доводиться виловлювати їх з річки. Зараз ми рухаємося вздовж старого фортечного валу, так званого «Кавказу». Володимир тільки зараз звернув увагу на те, що стрімкий берег, який видніється за дахами будинків, має правильну геометричну форму.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx