11 ковувати опісля, коли розпал пристрастей осяде. Осавул розумів, що застосувати силу, перебуваючи всередині натовпу, — це ризикувати своїм життям і життям козаків у його підпорядкуванні. Проштовхнутися у самий центр площі, де крикуни вели зловмисні промови, розпалюючи натовп, навіть за допомогою дужих козаків йому не вдалося. Він розумів, що, застосувавши зброю, він поверне на себе гнів натовпу, і його разом із козаками знесуть в одну мить. Полковий осавул був козаком не тільки сміливим, але й розсудливим, тому він не поспішав бездумно виконати наказ суворого полковника, хоча розумів, що цим накличе на себе гнів вельможного. Раптом серед натовпу, що зібрався на площі, пройшлося хвилювання, як буває на морі перед штормом, і він рушив, затягуючи за собою осавула з його козаками, беззахисними перед його сліпою руйнівною силою. Натовп струмками просочувався крізь браму назовні, за міські стіни, де знову налився силою і рушив у напрямку Єлецького монастиря. Працюючи ліктями і кулаками, осавул невпинно просувався до голови колони, до призвідників заворушення. З великими зусиллями йому все ж вдалося пробитися туди аж коли вони вже дісталися на територію монастиря. Довгою змією люди рухалися вздовж монастирських споруд, наближуючись до білосніжного Успенського собору, який гордовито підняв до неба три золочені куполи. Осавул здогадався, що прямують вони до усипальниці Дуніна-Борковського, і це було недобре, бо зрозуміло, до чого це може призвести. Керували всім цим козак Перебийніс і кушнір Качура. —Стійте! — що є сили гукнув осавул, опинившись майже у них за спиною. — Ім’ям нашого полковника
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx