12 Якова Лизогуба наказую вам зупинитися і припинити це неподобство! Остап Перебийніс озирнувся і злісно зиркнув на осавула: — Чого ти, Нечай, тут командуєш?! Хіба це з твоєю дочкою кровопивець натішився? Чи це не мою квіточку він безжально зірвав?! Скільки ще доньок та дружин стануть жертвами упиря, поки ви з паном полковником прозрієте? Громовий голос козака Перебийноса пролунав набатом, і тут вже натовп грізно загудів, підтримуючи свого ватажка. Осавул ринувся до нього, та його міцно схопили. Озирнувся, аби покликати на допомогу своє воїнство, але нікого не побачив: козаки застрягли десь поміж людей. Та навіть якщо б вони й опинились поруч, то й не змогли б протидіяти розбурханому тисячному натовпу. Це було б те ж саме, що кидати камінчики, намагаючись цим припинити бурю. Осавул розумів, який біль і гнів відчувають батьки, втративши своїх дітей, співчував їм, та не виконати наказу полковника він не міг. —Хіба ти не розумієш, Остапе, що мрець не може зашкодити живим?! Василь Касперович був людиною суворою, але ж і набожною, був християнином, а не безбожником і чаклуном! Хто це придумав, що він після смерті став упирем?! Це вигадки наших ворогів, які хочуть сплюндрувати ім’я покійного генерального обозного, славного козака! — Осавул грізним поглядом провів по натовпу. — Чи може хтось це особисто засвідчити? —А ти думав, що нема кому? — Перебийніс хижо посміхнувся й наказав: — Ведіть сюди Прохора! До нього виштовхнули переляканого чоловіка середніх років, у якому осавул впізнав слугу покійного генерального обозного. Перебийніс впер в нього лютий погляд почервонілих очей:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx