13 —Кажи, Прохоре, не бійся — твій господар під час посту скоромне вживав? Чаклунством займався? Денного світла боявся? Хіба ще за життя не змінилася його зовнішність, не прийняв він вигляд справжнього чаклуна?! Тремтячи від страху перед розгніваним козаком, слуга слухняно кивав, цим підтверджуючи його слова: — Чаклунством займався... Постів не дотримувався... Жив у темряві при свічках, боявся денного світла... Змінився тілом та обличчям... На смертному одрі відмовився від сповіді і таїнства соборування. Перебийніс переможно подивився на осавула: — Які ще тобі докази потрібні? А те, що він був не нашої, а ляської крові і з’явився у нас ніби нізвідки, хіба не доказ його бісівської сутності?! Натовп схвально загудів. Перебийніс більше не звертав уваги на осавула. Разом із Качурою і кількома дужими козаками зайшов до Успенського собору, де у притворі був похований колишній генеральний обозний ДунінБорковський. Люди скупчилися біля входу, чекаючи подальших подій. Час ішов, знову серед натовпу пішло хвилювання, наче брижі на воді, і тут у дверях, напружено сопучи під тяжкою вагою дубової домовини, багато оздобленої срібним позументом, з’явилися шестеро дужих козаків. Тільки вони винесли труну, як натовп відхлинув від церковної брами: люди наче злякалися, що упир зіб’є ізсередини кришку, повстане з труни і покаже злісний чаклунський норов порушникам свого спокою. Відступивши від входу у святу обитель на два десятки кроків, козаки, важко дихаючи, поставили домовину на землю. У той же час Перебийніс підчепив сокирою і зірвав кришку. Оскільки покійник продовжував собі лежати нерухомо, натовп посмілішав, оточив труну щільним
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx