14 кільцем навкруги. І зразу почулися здивовані і налякані вигуки: «Свят, свят! Врятуй, Господи!» Усі присутні забажали побачити упиря, почалася тіснина. Осавулу ледве вдалося просунутися наперед. Дунін-Борковський лежав у багатій труні, оббитій ізсередини зеленою тканиною. Він змінився до невпізнаваності, був зовсім не схожий на себе, яким його осавул побачив останнього разу два роки тому. Того дня прийшло сповіщення, що цар Петро I почав війну зі Швецією, і Дунін-Борковський, що вже кілька років, не покидаючи Чернігова, виконував обов’язки генерального обозного, зібрав у себе у маєтку за Стрижнем вищу старшину полку на чолі з полковником Лизогубом. Генеральний обозний мав дуже хворобливий вигляд і розмовляв тихим голосом, що було йому невластиво. З того часу він почав проводити засідання усе пізніше, навіть уночі, скорочуючи кількість допущенної до нього козацької старшини, зрештою обмежившись полковником і двома козаками із вищої старшини. У місті почали ходити чутки про незвичайну поведінку генерального обозного. Особливо наголошувалось, що він не ходить до церкви на свята і веде самітницький спосіб життя. Зараз осавул побачив у труні виродка. Зазвичай акуратно підстрижена сива борода неймовірно розрослася і лежала лопатою на грудях, здіймаючись, наче пагорб. Обличчя змінилося, стало широким, розпливчатим, сизого кольору. Ніс сильно збільшився і нависав дзьобом над ротом; підв’язка нижньої щелепи сповзла, внаслідок чого рот трохи роззявився і розтягнувся майже до вух, і щербаті жовті зуби із загрозою стирчали з-під майже невидимих губ, скривлених, наче у диявольській посмішці. Неймовірно збільшилося усе тіло, роздалося вгору
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx