«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона
27 — Ви з ним розмовляли? — Нещодавно один мій колега переписував начи- сто листа для нього: цьому дивакові бракує пальців… — А хто саме? — запитав я. Вагаючись, письменник поглянув на мене. Він побоювався втратити потенційного клієнта, якщо відповість мені. — Луїсіто. Його будка навпроти, біля музичної крамниці «Каса Бетховен». Хлопчина з обличчям семінариста. На знак вдячності я запропонував письменнико- ві трохи грошей, але той відмовився. — Я заробляю собі на життя пером, а не довгим язиком. Таких мастаків у нас і без мене хоч греблю гати. Якби одного дня у вас з’явилася потреба гра- матичного характеру, звертайтеся, ви завжди мене тут знайдете. Письменник простягнув мені свою візитівку, на якій було те саме оголошення, що й на табличці. — Я працюю з понеділка по суботу, з восьмої до восьмої, — уточнив він. — Освальдо, лицар пера й митець епістолярного жанру до ваших послуг. Я сховав візитівку й подякував за допомогу. — Дивіться, не проґавте голуба, — попередив Освальдо. Я обернувся й побачив, що незнайомець знову рушив у дорогу. Я поквапився навздогін і йшов за ним униз по бульвару, доки кульгавець не зупинив- ся знову біля входу до критого ринку «Бокерія», щоб поспостерігати, як поміж прилавками, що вги- налися від різноманітних продовольчих товарів,
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx