«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона
28 сновигають люди, вибираючи собі щось до смаку. Потім я побачив, як незнайомець пошкутильгав до бару «Піночо». Підійшовши до барної стійки, він, хоч і не без труднощів, однак доволі жваво видерся на один із високих стільців. Упродовж півгодини незнайомець куштував наїдки, які подавав йому ку- харчук Хуаніто, однак у мене склалося враження, що стан здоров’я цього дивного чоловіка не дозволяв йому вдатися до надмірного бенкетування і що їв він радше очима, немовби замовляючи всі ці страви й закуски, до яких ледь торкався, він прагнув при- гадати інші часи, коли міг поласувати досхочу. Не- мовби насолоджувався не смаком, а лише спогада- ми. Зрештою, задовольнившись своєю стриманою трапезою та втішившись натомість виглядом інших відвідувачів, що, облизуючись, смакували свої наїд- ки, незнайомець оплатив рахунок і рушив далі у свої мандри, за якийсь час опинившись на початку ву- лиці Оспіталь, де, з примхи неповторної барселон- ської геометрії, один із найбільших оперних театрів старої Європи сусідив з одним із найзанедбаніших і найрозпусніших кварталів у північній півкулі. 5 О цій годині члени команд усіляких військових і торговельних суден, пришвартованих у пор- ту, сходили на берег і прямували на бульвар Ла- Рамбла, щоб задовольнити свої бажання різнома- нітного характеру. Зважаючи на попит, з’являлася й пропозиція: на розі вишиковувалися в ряд жінки
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx