«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона
Я завжди знав, що одного дня повернуся в це місто, щоб розповісти історію чоловіка, який утратив ім’я і душу поміж тінями Барселони, зануреної в неви- разний сон доби попелу й мовчання. Ці сторінки написані вогнем під прихистком міста проклятих. Вони написані словами, викарбованими в пам’яті того, хто повернувся з царства мертвих із обіцян- кою, що вп’ялася йому в серце, і з ціною прокляття. Завіса підіймається, глядачі замовкають, і перш ніж театральне приладдя опустить тінь, що вже розпро- стерлася над їхньою долею, на сцену виходить гурт білих духів із веселощами на вустах і благосло венною наївністю того, хто вірить, що третій акт — останній. Духи починають розповідати різдвяну історію, не здогадуючись, що тільки-но останню сторінку перегорнуто, чорнильний подмух віднесе її в саме серце мороку. Хуліан Каракс, «В’язень Неба» ( Видавництво «Люм’єр», Париж, 1992 )
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx