15 Зовні солдати Четвертого Королівства подорожують крізь сніг — темна сила, що рухається спорожнілим пейзажем. Річка чорної шкіри й лискучих обсидіанових коней, що прорізає край вічного холоду. Я розумію, чому вся Орея боїться армії короля Равінґера — короля Гнилі. Навіть якщо не зважати на його магію, ці солдати — страхітливе видиво, навіть коли не закуті у бойові обладунки. Однак не такі страхітливі, як їхній командувач. Час від часу я мигцем помічаю його зовні на коні: низка страхітливих шипів уздовж хребта жорстоко-похмурним виразом вигинається донизу. Чорні очі — бездонні западини, готові піймати в тенета всякого, хто в них зазирне. Фейрі. Чистокровний фейрі, просто тут. Не ховається, а очолює армію жорстокого короля. У голові знову крутиться наша попередня розмова, від чого долоні мої стають липкими, а руки тремтять. Я знаю, хто ти. Кумедно, те саме я збирався сказати тобі. Думки мої затнулися від цих його слів, а рот роззявився, мов у риби, що хапає повітря. Він же лише самовдоволено посміхнувся, сяйнувши на мить лихими іклами, а тоді ривком голови вказав на цей екіпаж замкнувши мене у ньому. Однак я звикла сидіти під замком. Я тут уже кілька годин. Переживаю, думаю, заповнюю простір слізьми й нерівним диханням, даю свідомості збагнути все, що сталося. Переважно дозволяю собі виявляти почуття лише тоді, коли ніхто не бачить. Краще не показувати слабкість солдатам зовні, особливо командувачу. Тож зараз я даю собі переживати все це, ховаючись за дерев’яними стінами; дозволяю емоціям вирувати, прокручую в голові тривожні «що тепер?».
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx