17 тан Фейн, і бік, де він копнув мене у ребра. Не думаю, що щось зламане, однак кожен порух змушує втягувати повітря крізь стиснуті зуби. Гризота у шлунку нагадує, що він порожній і запалений, а в роті пересохло від спраги. Однак найсильніше відчуття — неймовірне виснаження. Втома ланцюгом змикається на щиколотках, сковує зап’ястки, огортає плечі. Мої сила й енергія вичерпані так, мовби хтось витяг зі спини корок і повністю їх злив. Світлий бік? Принаймні я жива. Принаймні врятувалась від Червоних Лотрів. Уникну того, що хотів вчинити зі мною Квотер, коли виявив зникнення свого капітана. Квотер не той, до кого хочеться потрапити в полон. І хоч мій новий супровід далекий від ідеального, принаймні я прямую до Мідаса, навіть якщо й не знаю, що зі мною станеться, коли ми туди прибудемо. Визираючи з вікна екіпжа, спостерігаю, як мережать плямами сніг темні копита, а вершники гордо тримаються в сідлі під час маршу. Мушу бути зараз сильною. Я — полонянка армії Четвертого Королівства і не можу дозволити собі вразливість. Не знаю, чи кістки в моєму тілі такі ж золоті, як і шкіра, однак заради себе сподіваюся, що це так. Сподіваюсь, що хребет мій позолочений, бо мені знадобиться міцний кістяк, якщо хочу вижити. Заплющивши очі, я притискаю пальцями повіки, намагаючись здолати печію. Попри втому, я не сплю. Не розслабляюся. Не можу, доки зовні марширує ворог, а над головою витають усі ці жахливі спогади. Невже ще вчора вранці Сейл був живий? А Діґбі гаркав грубі накази своїм людям? Здається, це було кілька тижнів, місяців, років тому. Страждання змінює плин часу. Той тягнеться, подовжує секунди, розширює хвилини. Я дізналась, що біль і страх здатні
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx